Ukrainian Information Service

🇺🇦 В Тарасівці (Англія) відбулося традиційне Свято Героїв

Проповідь на П’ятидесятницю
У День вшанування Героїв України

Дорогі брати і сестри у Христі,
Слава Ісусу Христу!
Сьогодні ми святкуємо одне з найбільших і найглибших християнських свят — П’ятидесятницю, день Зіслання Святого Духа. Цей день є днем народження Церкви, але також і днем великої переміни. Апостоли, які ще вчора були зляканими, замкненими у світлиці, сьогодні виходять з неї — з відвагою, з вогнем в серці, з живим словом правди. Чому? Бо зійшов Святий Дух — Дух сили, істини і святості.
Цей вогонь, що зійшов на апостолів, — це той самий вогонь, що палає в серцях мільйонів українців сьогодні. Бо ми також стали свідками великого зла, великої темряви, великого страху — але не здались. Бо як і тоді, сьогодні Святий Дух дає силу говорити мовами правди, відваги і свободи. Він сходить на тих, хто вірить — і надихає на жертовність, на праведну боротьбу, на любов, яка сильніша за смерть.
І саме сьогодні, в українській традиції, ми вшановуємо наших Героїв. Не тільки сучасних воїнів, що зі зброєю в руках захищають Україну від московського загарбника, але й усіх, хто протягом століть віддавав життя за волю і правду. Козаки, Січові Стрільці, вояки УНР, герої Холодного Яру, воїни УПА, нескорені дисиденти, герої Небесної Сотні, оборонці Донецького аеропорту, бійці ЗСУ, які сьогодні стоять на передовій — це не просто солдати. Це — мученики за націю, за свободу, за правду.
Апостол Павло пише: «Де Дух Господній — там свобода». Тож ворог не зможе перемогти там, де є Святий Дух. Бо навіть коли нас бомблять, палять наші міста, знищують наші святині — душа українського народу живе. Українська пісня не мовчить. Українська Церква не мовчить. Український народ не падає — бо стоїть у Святому Дусі.
Нам не можна втомитися. Нам не можна звикнути до болю. Нам не можна збайдужіти. Бо перед нами — приклад тих, хто вмирає з молитвою на устах і з Тризубом у серці. Їхня жертва — не про смерть. Їхня жертва — про воскресіння нації.
Ми молимося сьогодні за тих, хто загинув, і за тих, хто живе, але носить на душі шрами. За матерів, які ховають своїх синів. За дітей, які більше не побачать тата. За тих, хто у полоні. За тих, хто похований у братських могилах, і навіть не знаємо їхніх імен. Але Бог знає.
І ми віримо, що їхні душі — вже у славі Божій. Бо як каже Псалом: «Дорога в очах Господніх смерть преподобних Його».
І сьогодні, у дусі Степана Бандери, який казав: «Ніщо не зупинить ідеї, час якої настав», ми стоїмо і кажемо: Час України настав. Час гідності, свободи, духовного відродження, моральної сили. Бо бути українцем сьогодні — це не просто етнічна приналежність. Це — місія. Це — хрест. І це — благословення.
Святий Дух сьогодні сходить знову — у наших храмах, у бліндажах, у зруйнованих хатах, у серцях дітей, що моляться за тата на фронті. І кожного разу, коли ми проказуємо «Отче наш» — з фронту до діаспори — небо схиляється над Україною.
Дорогі у Христі, нехай ця П’ятидесятниця буде для нас новим початком:— у вірі,— у вірності,— у посвяті Богу і Україні.
Бо з нами Бог — а отже, хто проти нас?
Бо в єдності — наша сила!
У правді — наша перемога!
У жертві — наше воскресіння!
Христос посеред нас! — Є і буде!
Слава Україні! — Героям слава!

Протоієрей Давид Іван Сеник