Школа українознавства ім. Митрополита Андрея Шептицького

ЛЕТЯТЬ У СВІТ ВИПУСКНИКИ…
10 років навчання у школі українознавства, 10 років пізнання свого рідного, тільки 330-350 навчальних субот - але це час, коли діти дорослішають на ваших очах; час, коли учні з маленьких, невпевнених, переляканих і, водночас, допитливих дошкільнят перетворюються на чарівних дівчат та впевнених козаків! Останній вальс, вітання для вчителів, танець з батьками та вчителями - і радість, і смуток, і гордість, і хвилювання - а чи все їм розказали, а чи на той шлях навернули… І хочеш чи не хочеш, а на очі мимоволі навертаються сльози, десь там всередині щемить , коли лунає їхня остання пісня у стінах школи - щасливі, вродливі, впевнені, які нестимуть далеко за межами України своє батьківське, рідне, привите з молоком матерів і вкорінене вчителями; посіяне у школі, але яке має продовження у сім’ї, бо лише разом, у співпраці та взаємодії народжуються і продовжуються покоління українців - і кожного разу, коли випускаєш у світ десятий клас, щиро віриш, що саме вони будуть достойним і гучним голосом України у світі, що вони нестимуть те, що не вмирає і зараз виборюється кровʼю та смертю - нашу мову, наші звичаї та традиції! Цьогоріч їх було 23 - 23 талановитих, обдарованих, щирих, відкритих випускників - які дякували, які дивували, які танцювали і співали, які подарували незабутній останній дзвоник усій школі, які показали, що це - гордо бути українцем! Класний керівник п.Марія Михалевич може бути спокійною за свій випуск - і її, і праця інших вчителів не минула безслідно - виросло вартісне покоління українців у діаспорі! Одна навчальна субота - це лише маленька часточка тієї любові до українського, яку можна засіяти у серця дітям, а батьки мусять розпалювати цей вогник та підтримувати його, і батькам цьогорічного випуску вдавалось це робити, долаючи усі «не хочу до школи» своїх дітей! Вдячність усім причетним до Випуску 2026 - це було свято школи українознавства та гордості за нашу наступність у діяльності! Щасти вам у всьому, дорогі наші випускники!

У суботу учні 2–А класу під керівництвом вчительки п.Анни Дякун провели тепле й зворушливе свято на тему
«Коли квіти говорять про маму». У затишно прикрашеній кімнаті учні співали, танцювали, розповідали вірші, присвячені найдорожчим людям - нашим мамам. Дівчатка були ромашками, уособлюючи ніжність і щирість, а хлопчики - тюльпанами, символом радості та весни. Кожна квітка ніби говорила про любов і вдячність, які діти дарували від щирого серця.
Наприкінці свята школярі подарували мамам листівки, зроблені власноруч. Це був щирий і радісний день, сповнений тепла, усмішок і вдячності.

Весна іде, красу несе,
А тій красі радіє все…
Найменші, найщиріші та найцікавіші учні школи - дошкільнята у суботу порадували своїх трішки старших глядачів - першокласників пізнавальним уроком до приходу весни. Весняні пісні, віршики, розповіді про кожен місяць та свята, які ми будемо святкувати - Великдень, день Матері - все гарно обʼєднати у танці, ігри, залучити усіх учнів - вдалося оживити навчальний процес, додати яскравих весняних кольорів у суботній день, а додому дітки ще й понесли невеличкий солодкий подарунок для своїх матусь - декороване власними руками та з неймовірною любовʼю печиво - квіточки - як символ весни, краси і гарного настрою!

Отримувати дарунки завжди приємно, а якщо несподівано та ще й те, що дуже потрібно - подвійне задоволення. Десятикласники разом зі своїми батьками зробили неочікуваний подарунок для усієї школи - мікрофони, колонка-підсилювач та дзвінок - голосно та гучно ще довгі роки будуть звучати і перші навчальні дні, і останній день навчання, і всі святкові памʼятні події! Гарно так залишати щось на згадку, приходити у гості або з молодшими братиками та сестричками на виступи до школи і з гордістю усвідомлювати, що саме ваш клас тепер є частинкою кожного наступного святкування. Вдячні!

Пробудження природи весною, як завжди, пробуджує очікування якихось змін усюди - чи то всередині себе, чи то у своєму оточенні, чи то у глобальних масштабах… Усе змінюється, проте є серед мінливості і сталість - те, що нас заземлює, зупиняє, дає відчуття і можливість замислитися ще раз над тим, що вже було, що повторюється і надалі буде! Постаті української літератури минулого - це сталість, яка дає нам змогу зараз по-новому пізнавати як минуле, так і робити паралелі з сучасним; перечитуючи твори шкільної програми у дорослому віці, ти вже зовсім по-іншому усвідомлюєш все, що там відбувалося, а слухаючи трактування тих творів молодим поколінням, дивуєшся, як вдало те все вплітається у сучасність.
Тарас Григорович Шевченко - усе вже знаємо, але щороку по-новому прочитуємо, відкриваємо, дивуємося і захоплюємося! Цьогорічні відкриті пізнавально-навчальні уроки у школі ще раз довели усім, що Великий Кобзар - сучасний і зрозумілий теперішньому поколінню. Малюнки до творів, вірші, вікторини, пісні - коли учні самі беруть участь, зацікавлено спостерігають за своїми однолітками, підтримують, активно підспівують, відгадують - це ще раз доводить невмирущість і творчості, і самого Тараса Григоровича Шевченка! Осучаснення як і Кобзаря, так і інших постатей минулого дає можливість донести до нового покоління дітей важливість минулого, неперервний звʼязок між тим, що було і що є чи буде, головне завжди памʼятати про цінність живого спілкування та вміння усе аналізувати!
І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люде на землі!

Живе спілкування завжди найцінніше, найбільше відгукується у душі, найкраще запамʼятовується. У суботу старшокласники мали зустріч з військовими та цивільними, які прилетіли на протезування з України в США, дякуючи фонду «Протез». Віталій, Сергій, Олег та Антон ділилися своїми історіями, вели діалог з учнями, відповідали на питання - це шлях до розуміння того, що відбувається в Україні, до усвідомлення реалій життя, до можливості доєднуватися з допомогою, підтримкою… Певно, учням найбільш цікаво було послухати історію Антона, сімнадцятирічного хлопця, який, не зважаючи на вроджену ваду, успішно займається спортом - триатлоном, має плани представляти Україну на Олімпіаді у Лос-Анжелесі - ще одне підтвердження незламності українців.
Звичайно, трішки настрою додали виступи дітей та вчителів школи, а також десятикласники, які танцюють у «Вишиванці», передали кошти, що зібрали під час коляди - гарно сказали, що тут, далеко за межами України, вони як можуть підтримують традиції, звичаї і розповідають саме так, танцем про Україну.
Не забувати, розповідати, підтримувати, допомагати - це те, що ми маємо робити самі і вчити наших дітей, а такі зустрічі обов’язково мають відбуватися!

Навчання у старших класах школи українознавства - це завжди виклик і батькам, і вчителям - зацікавлювати, стимулювати, пропонувати, розуміти і підтримувати - і це ще не повний перелік усього… Літературна дискотека - щось нове і незвичне, цікаве і несподіване для восьмих-десятих класів, можливість проявити свої таланти, емоції, поспілкуватися, обʼєднатися у команди. Конкурси, у яких потрібно трішки попрацювати разом, домовитися, обговорити, а потім по-своєму показати відомих письменників, персонажів творів, зробити подорожі у казки… Було дуже весело, учні мали можливість відкритися по-новому, для декого ще трохи незвично, соромʼязливо, але згодом до танців долучилися майже всі. Практика відкритих уроків - досвід, який додає чогось нового у навчальний процес, як для дітей, так і для вчителів.

Любов до української землі формується змалечку, у сім’ї, в оточенні, у спілкуванні; продовжується у садочку, школі - і дуже цінно, що за тисячі кілометрів від України, учні школи мають змогу щосуботи перебувати в україномовному середовищі, творити, пізнавати, фантазувати, співати, спілкуватися, слухати - когось торкає вже зараз, когось торкне у вже дорослому віці з усвідомленням, що щось було втрачене… Але приємно спостерігати, що коли вчителі горять своєю роботою, баченням, ідеєю - воно торкає дітей, передається і запалює - відкрий урок у 5-х класах сьогодні був тому підтвердженням: патріотично-інтелектуальний конкурс «Я люблю Україну» додав цікавих кольорів у суботній день навчання - діти були поділені на 4 команди і свої вміння та знання вони демонстрували у різних конкурсах і вікторинах: «Люби і знай свій рідний край» (питання про Україну, традиції, символи, культуру), «Прислівʼя та фразеологізми»,
«Як сказати по-українськи», «Збери літери», «Вгадай пісню», «Одягни українку». Весело, цікаво, завзято, затято, з переживаннями, з усмішками - гарантовано - це залишиться у їхній памʼяті, додасть знань, закріпить нові. Усе, що робиться з любовʼю, віддає назад любов!

Святковий настрій ще в повітрі, час Розколяди - згадати, прожити, заколядувати, защедрувати , завертепити ще раз, щоб памʼяталося, тішило і гріло цілий рік, до наступного колядування та віншування… І у школі залунали знову колядки, знову був Вертеп - приємно спостерігати, як учні школи уважно слухають слова, підспівують колядки, підтримують оплесками учасників дійства - представників вокальної студії «Оберіг» (керівниця Оля Допілко) - більшість яких є і учнями школи українознавства. Ще трішки свят і гарного настрою додалися у будні дні навчання.